У загонах і великих сховищах вже було зібрано понад 3 000 тонн зерна та борошна, 900 тонн картоплі, 5 000 літрів алкоголю, 700–800 тонн м’яса та масла, близько 3 500 кг фруктів і овочів, 4 000 кг борошна для приготування придатних до бою продуктів. Крім того, численні стада худоби були загнані в загони для забезпечення харчування. Окрім продовольства, існували також великі склади боєприпасів та зброї.
У Криму (півострівному регіоні) зосереджена основна діяльність партизанів. Загальна кількість партизанів, що діють там, за точними розвідданими становить щонайменше 10 000. Особливо зазначається, що ця місцевість через несприятливі перехідні райони мало придатна для партизанів.
Окремі групи виступають чисельністю від 10 до 300 осіб. Їхнє озброєння складається переважно з японських малокаліберних гвинтівок, легких і важких кулеметів, легких і важких гранатометів, а також артилерійських гармат і протитанкових гармат.
Формування партизанських груп відбувалося частково шляхом використання закритих батальйонів знищення та руйнування, наприклад, через відбір найнадійніших і найактивніших комуністів із цих батальйонів. Уся організація перебуває під суворим керівництвом підполковника Мокроусова, який уже зарекомендував себе як досвідчений і заслужений партизанський керівник ще з часів революції та іспанської громадянської війни.
Діяльність партизанів спочатку полягала переважно в нападах у горах, а згодом дедалі більше й на основних дорогах денних маршів. Особливо активними були групи в районах Судак – Алушта, Алушта – Судак, Феодосія – Карасубазар, Судак – Карасубазар, Сімферополь – Бахчисарай – Ялта. При цьому виникли найбільші втрати Вермахту як у людському складі, так і в матеріальному забезпеченні.
З огляду на цю ситуацію виявився необхідним поділ команд на кілька підкоманд у Феодосії, Судаку, Туаку, Алушті, Ялті, Бахчисараї, Євпаторії, Сімферополі, Карасубазарі та Керчі. Звідти проводиться всебічна слідча та розвідувальна діяльність. Попередня робота привела не лише до широкого встановлення окремих партизанських груп щодо їхнього місця перебування, чисельності, озброєння, організації, керівництва та найближчих цілей, але водночас дала основу для акцій із знищення різних груп, а також для ліквідації продовольчих і зброярських складів.
Труднощі досі виникали через значну чисельну перевагу партизанських груп. Вермахт до недавнього часу виділяв лише незначну кількість військ для боротьби з партизанами, мотивуючи це тим, що систематичне застосування можливе лише після падіння Севастополя. Після докладних доповідей у штабі 11-ї армії та власного гіркого досвіду Вермахт тепер готовий після точної розвідки, проведеної командами, надати частини для боротьби з партизанами. Використання румунських частин майже завжди призводило до провалу. Від початку холодів і снігу спостерігається посилене пересування партизанів із гір у села та міста, наприклад, навіть у середню частину Криму.